Досліджено модель взаємодіючих іонних каналів, що базується на уявленні про дві підсистеми різного масштабу: «великої» (мембрани в цілому) та «малої» (одиничний канал). Описано ефекти самоорганізації подібної системи. Вивчено простірні структури, що виникають на поверхні мембрани внаслідок «дифузійної» взаємодії окремих каналів (останні є бістабільними функціональними елементами системи). Продемонстровано принципову можливість управління простірними структурами клітинної мембрани.